Р. Кюнцлі, к. філол. н., https://orcid.org/0000-0001-5234-4903 А. Степанюк, к. архіт. https://orcid.org/0000-0001-5030-5724 Львівський національний аграрний університет
МЕТАМОРФОЗИ АРХІТЕКТУРНОГО ПРОСТОРУ ҐЕТЕАНУМУ Анотація: Політична, економічна, демографічна революції початку ХХ століття сприяли появі непересічних людей. У архітектурі це поява Френка Ллойда Райта, Антоніо Гауді, Френка Оуена Гері, Ле Корбюзьє?, Хуго Херінга, Алвара Аалто, Ганса Шаруна. Кожному з них присвячено багато уваги у медіаресурсах, їх творчість перебуває в полі зору вчених-дослідників в різних галузях знань. Проте на сьогодні у світі ще залишається дискусійною творчість Рудольфа Штайнера. І хоча багато зі згаданих вище архітекторів з захватом відгукувалися про архітектурні твори Р. Штайнера, неоднозначність у сприйнятті спадщини архітектора-містика присутня. Таке обережне ставлення до творчості архітектора зумовлено, насамперед, його світоглядними переконаннями, неординарним підходом до мистецтва і до архітектури зокрема, адже саме в архітектурі Р. Штайнер зумів реалізувати основні постулати антропософії, засновником якої він став. Ключові слова: Рудольф Штайнер, антропософія, архітектура, Ґетеанум. Аналіз досліджень і публікацій. Для дослідника творчості Рудольфа Штайнера найціннішим джерелом, без сумніву, є спогади його друзів та послідовників. Серед опублікованих матеріалів на сьогодні доступними є спогади Андрія Бєлого [8], Герберта Хана [23] , Асі Тургенєвої [20], Маргарити Волошиної [11] та ін. Особисте життя та аналіз антропософського вчення Р.Штайнера зроблено у працях Бондарева Г.А. [9], Руді Ліссау [4], Карена Свасьяна [19]. Вагомим внеском у дослідження дизайнерської творчості Р.Штайнера є дисертація Рейнгольда Йоганна Фета [2], про архітектуру Гетеанума писали Фіона Грей [3], Марина Аграновская (Эммендинген) [7], Латіеф Перотті [5]. Питанням Вальфдорської школи присвятив своє дослідження Девід Адамс [1] та Іонова О. М [15] та ін. Постановка проблеми. Архітектурну творчість Рудольфа Штайнера потрібно розглядати у тісному поєднанні з його світоглядом. Саме через праці Р.Штайнера часто можна дізнатися про мотиви його архітектурних та дизайнерських вирішень. Попри увагу дослідників до Ґетеанума, поза увагою сьогодні залишилися допоміжні споруди архітектурного комплексу Рудольфа Штайнера, які несуть не менш важливу інформацію, ніж сам Ґетеанум. Постановка завдання. Визначити зміст архітектурно-просторої структури архітектури Р. Штайнера, що роблять її унікальною в історії світової архітектурної спадщини. Виклад основного матеріалу. Початок ХХ століття цікавий наростанням емоційних та інтелектуальних колізій, які знайшли своє втілення у нових мистецьких та літературних напрямках, філософських поглядах. Скупчення такого великого потенціалу ідей, подій та їх непередбачувані наслідки, призвело до забуття одних митців і акценту на інших. Серед незаслужено забутих опинилася творчість Рудольфа Штайнера, чия філософія була незрозуміла для масового сприйняття, а погляди неприйнятні у християнському суспільстві, оскільки перечили християнській догматиці. Про нерозуміння та не сприйняття ідей Рудольфа Штайнера А. Бєлий писав: «Но кто понял дух огненный Павла, тот понял и Штейнера: понял проблему его – проблему семян будущих еще не бувших цветов… Печатью огня и действительного "понимания" непонимаемой ныне и современнейшей проблемы был весь пропечатан он: "мыслитель", "ученый", "учитель", "йог", "маг", "оккультист", "анархист", "сокрушитель основ", "канцлер орденства", "гностик", "культурник"; и он - не укладывался в рамки этой словесности! Павел был непоседа: и – Штейнер. Гремел – тот; и – этот гремел. Но когда я читаю крик Павла о том, что для всех был он всем, чтобы некоторых разбудить, – говорю себе: "О, я понимаю; ведь я видел Штейнера!" [8] . Ще за життя Р. Штайнер відчув ворожість теологів, католиків, протестантів, окультистів, марксистів, націоналістів і нацистів, були два замахи на його життя та підпал його найбільшого творіння – Ґетеануму . Проте майже 90 років після смерті Р. Штайнера його антропософські постулати залишаються такими ж гострими подразниками для ідеологічних опонентів, як і в часи його життя та творчості. Не зважаючи на складність антропософського вчення Р. Штайнера на поч. ХХ століття, його ідеї та доктрини, а також – Е. Блаватської, А. Аксакова, Е. Шюре, П. Шенавара, д-ра Папюса розповсюджуються в мистецтві, про що детально пише В.С.Турчин, аналізуючи ситуацію двадцятих. «Наследуя доктрины мистицизма, эзотерических и оккультных наук, алхимии, мечтая о синтезе религий Запада и Востока, как древних, так и новых, читая Бёме, Сведенборга и основателей масонських орденов, художники устремились к новой теософии, которая в начале века переродилась в антропософию, о чем заговорила А. Безант и ее последователи… С теософией были связаны художники группы «Наби» и основатель объединения «Роза и Крест» Сар Пелладан, члены брюссельського общества «Свободная эстетика» и итальянец Дж. Сегантини, Одилон Редон и молодой К. Петров-Водкин, Э. Мунк и Ф. Купка, Г. Климт и Э. Каррьер. Чуть позже В. Кандинский, Н. Кульбин, братья Бурлюк, К. Малевич, А. Экстер, П. Мондриан, Р. Делоне...» [21]. Саме Р. Штайнер став тим інтелектуальним джерелом, з якого взяли свої ідейні та творчі початки українські культурні діячі Л. Курбас та Г. Нарбут, які організували гурток «творців і науковців» (Київ, 1916), де вивчались «штайнерівські теорії». Членами гуртку були видатні представники української культури (Ф. Ернест, М. Зеров, Я. Степовий, П. Тичина та інші), які пізніше ввійшли в історію як «Розстріляне Відродження» [15]. А ідея творення нового світу Казимира Малевича чітко узгоджувалась з теософською ідеєю Р. Штайнера. «Предлагаемая К. Малевичем стратегия переустройства городского пространства основывалась на том, что градостроительную живопись, как и весь супрематизм, художник рассматривал как перспективный проект рационалистического мироустройства, преобразования мира на основе идей универсальной гармонии, как Творение» [12]. Погляди Р. Штайнера вплинули на творчість М. Хвильового, А. Білого, К. Богуславської, М. Волошина, В. Кандинського, Б. Пильняка, М. Собашникова, В. Хлебнікова, М. Чехова та інших. Втілення антропософських ідей у архітектурні форми продовжили Ерік Асмуссен та Йоахім Хайдер, група архітекторів Camphill Architectsу Шотландії, голландський архітектор Антон Альбертс, угорський архітектор Імре Маковеч. Деякі дослідники [13; 17] вважають архітектуру Рудольфа Штайнера огранічною архітектурою. Проте на сьогоднішній день немає єдиного чіткого і загальноприйнятого визначення органічної архітектури, як і не вказані її відмінності від екологічної та біонічної [10]. Рис.1 Перший Ґетеанум 1913-20 рр., рис.2 Ґетеанум 1925-28 [27].
Про архітектуру Р. Штайнера можна говорити з праць самого Штайнера та його послідовників (близько 70 праць, які присвячені архітектурі). Цю архітектуру можна називати власне антропософською, або штайнерівською, оскільки першочерговою її ознакою є візуалізована ідея, всі інші характеристики – не другорядні, але вони слідують за ідеєю і прив’язані до неї. Архітектурна форма Штайнерівської будівлі повинна була містити важливу інформацію, матрицю антропософського вчення, яка була б читабельною через століття. Сам Штайнер вважав, що правильними архітектурними формами митець створює «гортань для богів» [26] , тим самим підкреслюючи роль архітектури у духовному розвитку суспільства. І такі правильні форми присутні у всіх будівлях Р. Штайнера. Будівлею, що промовляє був Ґетеанум (названий в честь німецького поета та вченого – Ґете). Для форми Ґетеанума Штайнер обрав форму черепа. Однією з передумов такого вибору була ідея метаморфози образу людини: «Внутреннее единство всего природного основывается именно на том, что, в сущности, всё, даже крайне непохожие друг на друга облики, являются метаморфозами одной изначальной основной формы». Господь або, як його називає Р. Штайнер, мудрі Божественні власті в Космосі, створили нас всіх за однією формою, проте кожен з нас проходить перетворення, зміни відповідно до обраного шляху та зустрінутих подорожніх. Череп і є цією спільною людською формою, що стала нулем у прямій метаморфозного процесу: до нуля йде процес матеріалізації людини, розвиток черепа з хребта (спільне для всіх людей) і після нуля, коли людина стає індивідуумом у своєму виді. У першому Ґетеанумі череп не проглядався виразно і чітко в об’ємах будівлі, головна ідея тут була виражена через перетин двох куполів різного розміру. У дослідника архітектури Р. Штайнера Д. Адамса куполи першого Ґетеанума виражали «об'єднання духу і матерії» [1], для Латіефа Перотті [5] це демонстрація сутності людини через зображення лобної та тім’яної долі мозку, соматосенсорної та соматомоторної ділянок. Аналізуючи праці Р. Штайнера, осмислюємо: перший Ґетеанум – це Всесвіт та людська проекція світу через органи чуття. І недаремно куполи Р. Штайнер подає у різних величинах: людина не здатна осягнути всієї величі Всесвіту, що представлений великим куполом, вона може осягнути лиш малу його частину. Це пізнання і становить особистість (менший купол). Пересікання куполів теж не є випадковим, як і все у проектуванні та плануванні антропософського центру в Дорнаху. Р.Штайнер втілює свою теорію про походження рас. Людина божественне творіння, вона походить від космічної енергії, є її частиною і черпає в неї сили. Вона є продуктом Всесвіту, вона є його споглядачем і учасником великих дійств. Стикування, контакт двох напівсфер – це пряма вказівка на спільний простір, який, хоч і невидимий, але постійно присутній.
Рис. 2 Фіософська структура першого Ґетеанума за версією Л.Перотті [5]. Світ існує, бо він ">відбивається в наших органах чуття, а наші сприйняття світу транслюються в космос. Концепція квантової теорії і її філософських додатків сприймалася Р. Штайнером уже на початку ХХ століття однозначно: «Жизненность нашого здания выражается в том, что в некотором смысле один купол находит в другом сознательно отображенный образ, в том, что оба купола отражаются друг в друге, подобно тому, как то, что существует во внешнем мире благодаря человеку, отражается посредством органов чувств человека» [26]. Подвійний купол присутній у багатьох будівлях Р.Штайнера, це присутність творіння біля творця, присутність спостерігача. «Если бы купол был только один, то существо нашого здания было бы мертвым» [26]. У ніч з 31 на 1 січні 1923 року Ґетеанум був підпалений і згорів повністю. Оскільки будівля була застрахована на суму 3,2 млн. франків, Р.Штайнер почав активно працювати над новим образом Ґетеанума. Крім плавних форм, що були можливими завдяки застосуванню новітнього матеріалу ? бетону, нова будівля набула нового символічного значення.
Не слід забувати, що Р.Штайнер був езотериком. Череп в езотериків завжди розглядався як вмістилище душі і вважалося, що душа продовжує жити в межах черепа після смерті людини. Череп людини наділяється особливою ритуальною цінністю. У другому Ґетеанумі форми черепа обрисовуються чітко і куполи уже не є домінуючими в архітектурі будівлі. Усіх відвідувачів Ґетеанума Штайнер поміщає у їх першоосновну форму, у ту, яка, на його думку, була висхідним дометаморфозним пунктом людей. Зрежисувавши містерію творення людини, Р.Штайнер спорудив бетонний череп, який реінкарнував сотнями душ, що наповнили гетеанум як глядачі. «…форма, - пише Рудольф Штайнер, - совершенна тогда, если она наполнена подобающим ей смыслом». Він демонструє дійство метаморфози мертвого і живого, яке відбувається за участі глядачів, які є одночасно і учасниками дійства. Він повторив божественне творіння. Він сотворив те, що неодноразово декларував у своїх лекціях: «Мы действительно должны стать учениками творящих иерархий, которые творили посредством метаморфоза, и мы должны научиться, таким же образом подражать творящему принципу высших иерархий». Р.Штайнер наслідує дії вищих сил: у рукотворно створеному просторі появляється життя, яке виникає завдяки мистецтву. І актор, і глядач Ґетеанума стають учасниками великої штайнерівської містерії. Такий символічний образ Р. Штайнер не міг спорудити будь-де. Відомо, що місця для сакральних споруд ретельно обиралися і досліджувалися. Штайнер не мав змоги обрати місце для Ґетеанума, тому подарований йому відрізок землі сам наділив сакральною силою. Р. Штайнер розмістив Ґетеанум, як вважає архітектор Перотті [26] , і господарські будівлі в межах проекції пентакля Платона (звичайний п'ятикутник) і спіралі, згідно з математичною серією Фібоначчі. Дійсні пропорції цього символу засновані на священній пропорції, названої золотим перетином: це такий стан точки на будь-якій проведеній лінії, коли вона ділить лінію так, що менша частина знаходиться в тому ж співвідношенні до більшої частини, що і велика частина до цілого. Проте, коли глянути з космосу на планувальну структуру антропософського поселення, можна помітити, що акцент Р. Штайнер робив саме на додекаедрі, якому, як геометричній фігурі, приділяв багато уваги у своїх працях.
Рис. 3. Ґетеанум і допоміжні споруди.
Саме закладення «Базисного каменю» ? поєднаних двох мідних додекаедрів, для 1-го Ґетеанума 21 вересня 1913 р., що складалися з дванадцяти п'ятикутників, було сакралізацією місця побудови. Два поєднаних додекаедри Р. Штайнер заклав як символ нерозривного зв’язку Всесвіту (макрокосмосу) і людини (менший додекаедр) мікрокосмосу. Коли Герберт Зойферт пише про закладання у фундамент Гетеанума «базисного каменю» він згадує про документ, який був поміщений у мідну посудину, текст його відповідав промові Штайнера:«Во имя Серафимов, Херувимов, Престолов, Духов Мудрости, Духов Движения, Духов Форм, Духов Личности, Архангелов, Ангелов: в макрокосмосе как микрокосмос да живет человек, Антропос, представленный здесь также как дважды двенадцатиричный образ духовного мира. И внутри него выражающее смысл нашего стремления изречение розенкрейцерства: Ex Deo Nascimur, In Christo Morimur, Per Spiritum Sanctum Reviviscimus» [14]. Можливо, збігом є той факт, що однофамілець Рудольфа Штайнера фізик з університету Ульма (Universitat Ulm) Франк Штайнер (Frank Steiner) через століття висунув чергову версію будови Всесвіту, за якою останній має форму додекаедра… Отже, цілком імовірно, що відчуття, переконання чи інтуїція Рудольфа Штайнера підказали йому розташувати Ґетеанум, який демонструє матеріалізацію людини на Землі в центрі додекаедра (рис. 3), що символізує Всесвіт. Всесвіт є невидимим і неоціненим без головного глядача – людини. Народження людини зробило зримим і Всесвіт. До речі, основна ідея чотирьох антропних принципів, запропонованим Картером, Хоулом, Принглом і іншими в результаті досліджень в області астрономічної і атомної фізики стверджує, що всесвіт існує і розширяється тільки тому, що в ньому є ми і ми спостерігаємо і розуміємо його. Штайнерівське розуміння походження людини і її взаємозв’язок з божественним диктувало бачення ним храму. Адже, якщо грецький храм, за Штайнером, – це місце знаходження бога, місце, де не потрібна присутність людини, де вона є гостем, то готичний храм – це наполовину храм. Він неповний без молитви і людського наповнення. «В готическом храме нет Бога, если в нем нет молитв верующих; если же они есть, то он наполнен божественным. Греческий храм не есть дом верующих, - он создан как дом, в котором обитает сам бог, он может стоять одиноким» [25]. Храм Р. Штайнера – інформаційне послання для тих, хто вміє читати, мистецтво для тих, хто вміє захоплюватись, наука для тих, хто хоче навчатись. Проте Р. Штайнер зі своїм світобаченням йшов далеко попереду свого часу, а тому був втрачений з поля зору. Ґетеанум – антропософський храм – це не відображення будови всесвіту, це втілення ідеї про процес творення всесвіту та еволюцію людини, її матеріалізацію, акцент на місію матеріалізованої людини в світі, де відбулися трагічні події Голгофи. Антропософський храм ? це промовляючи символіка та учні духовної науки, які розуміють Всесвіт не тільки як великий механізм, а як живий організм, що наповнений Духом, частинка якого присутня в кожній людині. Творіння Штайнера несуть важливі знання, вони наповнені символами і оригінальними деталями, проте позбавлені символічної казуїстики. Марина Аграновська (Еммендінгер) у аналізі архітектури Ґетеанума пише, що в обліку будівлі можна побачити «отголоски органической архитектуры американца Фрэнка Ллойда Райта, перекличку с архитектурными фантазиями испанца Антонио Гауди, видим общее с архитектурой немецкого экспрессионизма, тем не менее, своеобразие и уникальность Гётеанума неоспоримы [7]. Проте не слід забувати, що всі ці представники належать до початку ХХ століття, для якого характерні мотиви органічної та біонічної архітектури, орнаменти в стилі модерну; контакти їх, спілкування не могли не вплинути на архітектурні твори один одного. Проте важливим фактом є те особливе, неповторне, що вніс кожен з архітекторів і, зокрема Р. Штайнер, у спадщину архітектурної науки. Попри оригінальні динамічні форми, авторську інтерпретацію та педантизм інтер’єру, Рудольф Штайнер вперше заперечив відому тезу Луї Селлівана (чи Саллівена), що форма слідує за функцією, він не пішов поряд з Антоніо Гауді, який об’єднав ідею, функцію і конструктивні елементи, Р. Штайнер поставив ідею вище функції і ця ідея присутня не тільки у Ґетеанумі, а й у допоміжних спорудах. Для гармонізації аури окультного простору, будівлю котельні Р. Штайнер проектує у вигляді хребта з відростками, які символізують подальшу еволюцію людини, а вірніше – її матеріалізацію.
Рис. 4 Котельня (1915) [22], рис. 5 Котельня (1915) [27].
Якщо йти за теорією перетворення (метаморфози) Р. Штайнера, то череп розвинувся у людини з хребта, це переддень свідомого сприйняття дійсності. Череп, який виникнув внаслідок розширення одного з хребців, став об'ємом для свідомості людини, для збереження інформації про всесвіт. «Если представить себе, что такой позвонок расширяется, расширяется как бы так, что то отверстие, через которое проходит спинной мозг, – ибо позвонки располагаются друг над другом, – становится всё больше, а кости соответственно утончаются, и тоже расширяются как нечто эластичное, расширяются не только в горизонтальном направлении, но также и в других направлениях, то из этих костей позвоночника возникает форма, являющаяся ничем иным, как формой костей, составляющих оболочку нашего черепа. Кости нашего черепа являются, следовательно, преобразованными костями позвоночника» [25]. Хребет, за Штайнером, є анатомічним елементом, який появився у людини внаслідок її матеріалізації. Отже, початково людина була духом. Дійство матеріалізації людини цілісне при діючій котельні, а саме, коли дим піднімається над будівлею, надаючи її життя. Важливими елементами котельні є куполи, які символізують люциферичне і аріманічне у людини. Люциферичне – емоційне, що провокує вбивства і війни, агресію, аріманічне – практичність і розрахунок. Куполи симетричні і цим свідчать про баланс цих двох демонічних начал, які є поряд матеріалізованої людини. Мефістофеля, злого духа епохи Відродження, або Сатану, злого духа у християнстві, Штайнер розділив на два персонажі, які представляють два протилежні полюси зла в людині. Арилд Росенкранц у праці “The Fruitsof Anthroposophy — an Introductionto The Work of Dr. Rudolf Steiner” [6] пише, що Рудольф Штайнер, з проникненням справжнього провидця, дав кожній силі індивідуальну форму. У Гетеанумі ці два негативи розділяє чиста душа, яка дуже нагадує постать Христа. Арилд Росенкранц, описуючи скульптурну групу Ґетеанума, підсумовує, що власне сила Христа встановлює правильний баланс у людині. При побудові котельні Рудольф Штайнер ускладнює образ представлений у Ґетеанумі. Між двома куполами, які уособлюють гріх, він поміщає ще не сформовану людину, не матеріалізовану, але яка уже повинна боротися за право на пошук духовного прогресу. Цікаво, що у будівлі котельні проглядається жіночі форми, які нагадують сфінкса. На рівні об’ємно-просторового вирішення котельні автор представив велике полотно духовного світу, згідно з яким, те, що відстале, недосконале на духовному або душевному рівні не може знайти вічності, і завжди приходить в занепад. Сфінкс на духовному рівні не досяг досконалості, вважає Р. Штайнер, він переродився і його астральне тіло приходить до людей в інших обрисах. У 11 Лекції «Египетски емифы и мистерии» Р. Штайнер пише, що під час сонячного удару «из одной части физического тела освобождаются эфирное и астральное тела – эти люди переносятся на астральный план и видят выродившегося последнего потомка сфинкса. Его называют различными именами. В некоторых местностях его называют полуденная женщина - Mittags-Frau» [25]. Полуденна жінка – відомий персонаж з фольклору західнослов’янських племен. Це жінка в білому одязі, яка приходила до тих, хто не припиняв працювати в полудень на полі. Людина отримувала сонячний удар і, як правило, могла бачити переродженого сфінкса у вигляді жінки, яка задавала багато запитань і якщо людина не могла відповісти на них, полуденна жінка карала таку людину сильним головним болем. Будівля котельні Р. Штайнера – це втілена в бетонних формах інформація, це готова сюрреалістична картина перетворення людини з духовного єства в матеріальне, а також образ душі, яка шукає досконалості.
Висновки Особливість архітектури Р. Штайнера полягає у відтворенні антропософського світогляду в об’ємно-просторових та планувальних вирішеннях будівлі Ґетеануму та допоміжних споруд, створенні архітектурного комплексу, де домінує філософська ідея над функцією. Геніальність Рудольфа Штайнера в його унікальному вмінні передати архітектурними формами відрізок у часі і просторі, який не має точки А і В. Рудольф Штайнер не ловив образ, як це роблять живописці, не фіксував момент, як це роблять фотографи, не передавав емоції, як це робить музика, – своїм мистецтвом архітектури він презентував поколінням тривалий процес розміром з вічність. Р. Штайнер дивився у далеке майбутнє, він створив архітектуру, яка здатна об’єднати людство на основі духовної науки. Своїм вченням Р. Штайнер вийшов за рамки класичного мислення про архітектуру. Незважаючи на неоднозначне сприйняття вчення великого мислителя та його ексцентричність, він заставив дивитись на архітектуру як на модель побудови Всесвіту та місця Людини в ньому.
Використані джерела
Источник: письмо на сайт. Оригинал статьи на англ.: https://www.mdpi.com/2076-3417/10/14/4700 | |||||